ДОСТОВІ́РНИЙ, а, е. Який не викликає сумніву, цілком вірний, точний. Теми, матеріал для сюжетів своїх п’єс письменник [І. К. Карпенко-Карий] черпав з сучасної йому дійсності та з достовірних історичних джерел (Іст. укр. літ.. І, 1954, 449); — Ти ось послухай, я тобі розкажу один достовірний факт (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 388.