ДОТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОТНУ́ТИ і ДОТЯ́ТИ, тну́, тне́ш, док., діал. Допікати, дошкуляти. — Що вона має мені дотинати? Я їй покажу!.. І ядушливий Семен «показував» жінці сп’яна всю, скільки мав, свою силу (Л. Укр., III, 1952, 637); — З дому передають, що дужі-здорові, тільки шляхта вража так уже дотинає, що й писнути ніяк (М. Ол., Чуєш.., 1959, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 393.