ДОТЛІВА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до дотліва́ти. На огнищу димилася ще дотліваюча остання колода (Фр., II, 1950, 36); Іван садовить Ольгу на шкіру, потім швидко підкидає хворосту в дотліваюче вогнище (Галан, Гори.., 1956, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 394.