ДОТО́ВПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. дото́впляться; док., розм. Розштовхуючи кого-небудь, пробратися кудись. — Там у млині так завізно, що трудно було дотовпитися (Н.-Лев., II, 1956, 311); До буфетної стойки, певне, й не дотовпишся (Коз., Сальвія, 1956,307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 394.