ДОТЯГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ДОТЯ́ГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ДОТЯГТИ́СЯ і ДОТЯГНУ́ТИСЯ, тягну́ся, тя́гнешся; мин. ч. дотя́гся, ла́ся, ло́ся і дотягну́вся, лася, лося; док.
1. Витягуючись або простягаючи що-небудь, діставати кого-, що-небудь, доторкуватися до кого-, чого-небудь. Мстислав ледве дотягнувся до шворки і сіпнув (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 412).
2. розм. Простягаючись, досягати якого-небудь місця, якоїсь межі. Це коріння горіха дотяглося до їхніх коренів, і вони [яблуньки] рятуються втечею, повернувши свою кореневу систему в інший бік… (Донч., VI, 1957, 624).
3. Поволі, з труднощами добиратися до якого-небудь місця, до чого-небудь. Шура зайшла в сад, втомлено дотяглася до якогось дерева і, охопивши руками мокрий, холодний стовбур, застигла (Гончар, І, 1954, 168).
4. перен., перев. безос. Поволі доходити до якого-небудь строку (про час). Так дотяглося до перших вишневих ягід, і Саїд вирішив одвідати матір у Чадаку (Ле, Міжгір’я; 1953, 125).
ДОТЯГА́ТИСЯ2, а́юся, а́єшся, док., розм. Багато носячи важких предметів, зазнати чого-небудь неприємного. Тягав на собі важке та й дотягався, що тепер лежить (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 396.