ДО́ЩИК, а, ч. Зменш.-пестл. до дощ 1. З неба сіяв дрібненький дощик (Коцюб., II, 1955, 284); — Щоб льонок скоріш поспів — це його якби щоб прямо зверху дощик покропив (Тич., II, 1957, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 402.