ДОЩОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до дощ. Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою (Н.-Лев., II, 1956, 382); Вдарили в шибки рясні дощові краплини (Шиян, Баланда, 1957, 61); // Який складається з краплин дощу; який несе дощ. Серед непроглядного мороку ночі, густого дощового туману чулося тільки чвиркання води з-під ступні (Мирний, III, 1954, 391); Вклонюсь: весні, … дощовій хмарі, грому весняному, живій грозі, яку я так люблю (Гонч., Вибр., 1959, 50); // Який утворився з дощу. Річки дощовії снувалися, Старий Дніпр шумів, гомонів (Метл. і Кост., Тв., 1906, 23); Потроху западає тиша, тільки шумить і вирує в яру дощовий потік (Ю. Янов., І, 1958, 596).
2. Багатий дощами. Марою насунулась ніч дощова, А завтра знов сонце загляне в віконце (Л. Укр., І, 1951, 157); Осінь була дощова, холодна, вітряна (Хижняк, Тамара, 1959, 197).
3. Який захищає від дощу. Гайовий надів чоботи, а поверх піджака дощового кобеняка (Вишня, І, 1956, 387).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 402.