ДРА́НИЙ, а, е.
1. Порваний, протертий, зношений (про одяг, взуття і т. ін.). Вивели Марину в драній рядняній сорочці з зав’язаними на спині рукавами (Мирний, IV, 1955, 235); Бондаренко мовчки місив сніг ногами в драних чоботях (Головко, II, 1957, 297).
2. З діркою або дірками; продірявлений. — Та покинь отого глиняника! — сказав Карпо і хотів одняти од неї драного горшка (Н.-Лев., II, 1956, 272); Дід Ялисей жив самотньо в старій драній хаті аж на краю села (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 406.