ДРЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до дрюк. Здригнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтьоки, підставляючи спини під чумацьке дрюччя (Коцюб., І, 1955, 185); З дзенькотом-брязкотом посипались вікна, дрюччям висаджено двері, темна хвиля турбаївського гніву ринула у панські покої (Гончар, Таврія.., 1957, 133); * У порівн. Увесь [коник] зелений, ноги як дрюччя (Гр., Без хліба, 1958, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 427.