ДРІБ’ЯЗКО́ВИЙ, а, е.
1. Який базується на чому-небудь дрібному, неістотному, незначному або виявляється у дрібницях. Валентина зрозуміла, що Федір пішов на цей дріб’язковий обман лише для того, щоб разом з нею, без Віктора, їхати додому (Руд., Вітер.., 1958, 46); Дівчина глянула на делегатів.. так, ніби хтось звинуватив їх в чомусь дріб’язковому, нехорошому, і вона рішуче відкидала це образливе звинувачення (Жур., До них іде.., 1952, 87); // Який не має істотного значення, не заслуговує на увагу; другорядний, незначний. Комедійність сюжету зовсім не означає, що цей сюжет може бути дріб’язковим за своїм змістом (Вітч., 8, 1958. 166); Подряпини, які він дістав, продираючись через сад, були дріб’язкові (Руд., Остання шабля, 1959. 63).
2. Схильний надавати великого значення чому-небудь неістотному, незначному. Були серед них, крім хороших [людей], очевидно, і нехороші, дріб’язкові, заздрісні, злі (Гончар, III, 1959, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 417.