ДРІБУ́ШЕЧКИ, чок, мн. (одн. дрібу́шечка, и, ж.). Зменш. до дрібу́шки1. Пика така [в пані], що й решетом не накрити, а на голові дрібушечки та кучері (Вовчок, VI, 1956, 301); І чеше Ванька вільної циганської, і руки в нього в такт по халявах дрібушечки вибивають (Вишня, І, 1956, 59); Затрусивсь, наче підстрибнув на одній нозі з своїм бубном, Кируша, витинаючи дрібушечку із колінцями (Кучер, Прощай.., 1957, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 416.