ДРІТ, дро́ту, ч. Металевий виріб у вигляді гнучкої нитки або тонкого прута. Одні дівчата витискають гострою машинкою листя та пелюсточки, другі оправляють дроти в те листя, треті фарбують (Л. Укр., III, 1952, 491); Одноманітно гули під вітром телефонні дроти (Шиян, Гроза.., 1956, 188); * У порівн.[Морж:] У мене вуса, як дріт, колючі! (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 8); // Дротяна загорожа. От уже невгамовна людська натура, — навкруги колючий дріт, півсотні бошів з вівчарками, кулемети, домашній крематорій, а вони [ув’язнені] споряться [сперечаються] між собою й ділять шкуру невбитого ведмедя (Ю. Янов., І, 1958, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 419.