ДУБОВИ́К, а́, ч.
1. Їстівний гриб, що росте перев. в дубових лісах.
2. діал. Власник або стерновий човна-дуба. Показали Маркові її батька, кремезного літнього дубовика (Рибак, Дніпро, 1953, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 430.