ДУПЛА́ВИНА, ДУПЛЯ́ВИНА, и, ж., рідко. Те саме, що дупло́ 1. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (Фр., XI, 1952, 253); У великій силі був той дуб — жодної сухої гілки, жодної дуплавини, немов з чавуну був вилитий (Збан., Сеспель, 1961, 434); Попівна презирливо усміхнулася: — Такий дуб, а вже з дуплявиною!.. (Воскр., Весна.., 1939, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 437.