ДУРМА́ННИЙ, а, е, розм. Який запаморочує, оп’яняє. З саду линули дурманні пахощі південних квітів (Смолич, І, 1958, 65); Гулка напружена тиша дурманним чадом наливалась Любі у вуха (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 439.