ДУРНИ́ЧКА, и, ж. Пестл. до дурни́ця. Він був у благодушному настрої, і йому не хотілося сердитись через якісь там дурнички (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 181); Вчора Оксана, Дора і Рада цілий день видавали публіці виграні на приютській лотереї і самі виграли деякі дурнички (Л. Укр., V, 1956, 378); Вдряпнула ногу Тала, і з ранки кров біжить, — Нічого, це дурничка! (Забіла, У.. світ, 1960, 63); — От порядки в цьому домі: свиней не годують, щоб дурничкою прохарчувати, — вусате обличчя обертається за співчуттям до Плачинди (Стельмах, І, 1962, 112).
На дурни́чку — за чий-небудь рахунок; безплатно або дуже дешево. Усюди він, проворний молодець. Примазаться уміє на дурничку, — На те вже вдавсь (Гл., Вибр., 1957, 187); — Тут у мене ляльковий театр. На дурничку не показую (Донч., VI, 1957, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 440.