Дурнува́ти, ну́ю, єш, гл.
1) Дурачиться, шалить. Люде до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. Харьк.
2) Быть безъ употребленія. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на ґрунт. Камен. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 458.