ДУ́ТЕЛЬ, я, ч.: ◊ Ду́теля з’ї́сти (із’ї́сти) — умерти. Паллант Евандрович наскоком Якраз Гібсона і насів, Шмигнув в висок над правим оком. Гібсон і дутеля із’їв (Котл., І, 1952, 256); [Микита:] Я вчадів; а з чаду я можу так зробить, що Семен і дутеля з’їсть (Кроп., І, 1958, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 442.