ДУХМЯНІ́ТИ, і́є, недок. Виділяти сильний, приємний запах; пахнути. В саду духмяніють нескошені трави (Забашта, Вибр., 1958, 151); Духмяніє земля пахощами осені (Рибак, Помилка.., 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 444.