ДУШЕ́ВНО. Присл. до душе́вний. Успокоївся душевно пан-отець (Март., Тв., 1954, 235); [Морж:] Гарно грає, душевно… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 10); — Здрастуй, тихе місто, світлий Новоград, — Так душевно мовив товариш Опанас (Мал., Звенигора, .1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 447.