ДУ́ШНИЙ, а, е. Насичений випарами, які ускладнюють дихання. З яру піднімався сизий душний туман… (Мирний, І, 1954, 319); // З несвіжим, затухлим, нагрітим, важким для дихання повітрям. Кирила повели аж на край міста.. Йшли довго душними вулицями, повними пилу (Коцюб., II, 1955, 209); Десь грає [Арсен] зараз в душному, переповненому фойє кінотеатру (Дмит., Розлука, 1957, 31); * Образно. Навіть у Любчиній невиразній фразі про друзів і ворогів ніби крилися натяки на тісну, душну атмосферу злочинств і змов… (Ле, Міжгір’я, 1953, 218); // З високою температурою повітря, що насичене вологою (про пори року, частини доби і т. ін.). Настало душне, гаряче літо (Н.-Лев., IV, 1956, 231); Одного теплого, аж душного ранку Саїд спускався своїм конем з узгір’я (Ле, Міжгір’я, 1953, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 449.