ДЯ́ДЮШКА, и, ч. Пестл. до дя́дя. [Тиміш:] Либонь дядько Совка. Добривечір, дядюшко! (Вас., III, 1960, 64); Сьогодні от про дядюшку Тодося Згадати дещо хочеться мені (Рильський, І, 1956, 174); // зневажл. Про хитрого, шкідливого чоловіка. [Бугров:] Що він пропонує? Ага, я розумію. Цей дядюшка не від того, щоб передати нас у руки партизанів… (Мик., І, 1957, 295); Микита Говоруха — дядюшка собі на у мі (Кир., Вибр., 1960, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 450.