ДЯКІ́ВСЬКИЙ, а, е. Прикм. до дяк 1. — Так якось мені здавалося, що хоч я не зв’язаний буду, а вискочити таки не вискочу з дяківської науки (Вовчок, VI, 1956, 223); — Ого, якби він не дяківської породи, —говорив Федір Данилович, — то це просто незамінима людина (Збан., Малин. дзвін, 1958, 185); // Власт. дякові. Дяківська натура.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 451.