ДІД, а, ч.
1. Батьків або материн батько. Родинне коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки (Л. Укр., І, 1951, 52).
2. Чоловік похилого віку. Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Шевч., І, 1951, 311); Доки в баби поспіють книші, у діда не буде душі (Кир., Вибр., 1960, 357); * У порівн. Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Шевч., І, 1951, 41); // заст. Убогий, безпритульний чоловік похилого віку; старець. Хто би його не знав, то би йому кусник хліба дав, як дідові (Фр., II, 1950, 84).
3. заст. Сторож (у садку, на баштані і т. ін.); // перен. Опудало на грядках, баштані і т. ін. Щоб Горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом’яного Діда приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Гл., Вибр., 1957, 192).
4. тільки мн. Люди минулих поколінь; предки. Лірник візьме кобзу в руки,.. Щоб згадали пізні внуки, Як жилося їх дідам! (Щог., Поезії, 1958, 297); Гей, було це за дідів, Ні, брешу — за прадідів: За царя старого Хмеля (Манж., Тв., 1955, 167).
5. перен., розм. Те саме, що тінь. Кавун.. не зводив очей з білої стіни, на котрій став у закутку широкий темний вечірній дід (Н.-Лев., II, 1956, 212); Сутінки лягли на ярмарковий майдан. Підвелись діди (Рибак, Помилка.., 1956, 160).
Дід Моро́з-казкова істота, уособлення морозу у вигляді рожевощокого старого чоловіка з бородою, в шубі, шапці, з палицею. — Я й справді Дід Мороз. Щороку у новорічний вечір цей я в путь іду і з кожним кроком приношу радість для дітей (Забіла, Промені, 1951, 132); Дід Мороз танцює, грає на сопілці (Нех., Дорога.., 1945, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 299.