ДІТКЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який дуже вражає; дошкульний. Ти [про долю] частіше строїш жарти, Та й то жарти так діткливі, Що, немов від чемериці, Не одному бідоласі Все життя вертить у носі, У очах свічки стоять! (Фр., XIII, 1954, 10); Замковий досить стримано похвалив свого колишнього заступника, ніжним голосом додав з якимсь діткливим жалем: — Знаєш, поїхав, немов на край світа, і зник (Ле, Право.., 1957, 274).
2. Дуже важливий, який найбільш турбує. Дітклива проблема.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 310.