ЕГЕ́1, част., розм.
1. ствердж. Уживається для підтвердження раніше висловленого. — Чи це ви, свахо, запилились? — спитала в Кайдашихи хазяйка. — Еге, моє серденько (Н.-Лев., II, 1956, 279); Коло цього будинку можна відпочити, еге, можна посидіти на приступцях, а тоді й далі (Мик., II, 1957, 316).
2. пит. Уживається для посилення запитання і спонукання до певної відповіді. Певно, він хлопчик добрий і любий — еге? (Вовчок, І, 1955, 377).
3. запереч. Уживається для вираження недовір’я, заперечення і т. ін. — Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо… Чіпка в нас буде, — обороняється Галя (Мирний, II, 1954, 255); — Знаєте що: та торба буде наша! — рішив він, — Еге, так тобі дід і дасть (Коцюб., І, ІУ55, 134); —Вустимку! Де ти? Еге! Він не такий дурний, щоб отак відразу і відгукнутися (Багмут, Опов., 1959, 10).
ЕГЕ́2, виг. Уживається для вираження подиву при виявленні чогось непередбаченого, цікавого і т. ін. — Еге! Та ви он як — спати?! — доноситься до вас голос Якимів (Мирний, IV, 1955, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 453 - 454.