ЕДЕ́М, у, ч., книжн.
1. За біблійною легендою — місце блаженного існування Адама та Єви; рай. [Д. Жуан:] При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему! (Л. Укр., III, 1952, 359); Мабуть, він, обернувшись змієм, що занапастив колись у едемі Єву, тепер причарував і самого царя (Морд., І, 1958, 121).
2. перен. Місце, що відзначається винятковою красою і багатством природи; благодатний край. Грунт там [на хуторах] — чудова чорноземля, і взагалі — це справжній едем (Тулуб, Людолови, 1,1957,11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 454.