ЕПОПЕ́Я, ї, ж.
1. Великий художній твір, що відзначається широтою охоплення подій і глибиною проникнення в дійсність. Соціалістичний реалізм.. дав поштовх для небаченого розквіту епічних жанрів — роману, повісті, поеми, епопеї (Рад. літ-во, 1, 1958, 17); Геніальний художник слова Л. М. Толстой (1828-1910 рр.) створив велику патріотичну епопею «Війна і мир», присвячену Вітчизняній війні 1812 р. (Іст. УРСР, І, 1953, 543); // Великий цикл близьких за сюжетом легенд, оповідань, героїчних пісень, які поступово склалися в цілісне оповідання.
2. перен. Складна і велика історія чого-небудь, низка визначних подій. Перед слухачами розгортається велична епопея битви за Москву (Шиян, Партиз. край, 1946, 89); Допомога Москви Україні — це велична епопея дружби і братерської солідарності (Тич., III, 1957, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 485.