ЕПО́ХА, и, ж.
1. Великий проміжок часу з визначними подіями, явищами або процесами в природі, суспільстві, науці, мистецтві і т. ін. Епоха тому й називається епохою, що вона обіймав суму різноманітних явищ і воєн, як типових так і нетипових, як великих, так і малих, як властивих передовим, так і властивих відсталим країнам (Ленін, 23, 1950, 24); Лютнева революція означала крутий перелом в історії нашої країни.. Вона була першою переможною народною революцією епохи імперіалізму (Ком. Укр., 2, 1967, 34); // Період існування, наявності чого-небудь; період у чиємусь житті. Півріччя, пережите з часу Брестського миру, було епохою вагань проти нас (Ленін, 28, 1954, 191); — Однак я поспішала. Десять років не бачилася з родиною — ціла епоха (Кач., II, 1958, 44); // Момент, зв’язаний з якою-небудь подією, із зламом у розвитку чогось; вихідний пункт нового періоду. Соціалістичний реалізм був епохою відкриття нових можливостей художньої форми (Рад. літ-во, 1, 1958, 13).
2. геол. Час, що відповідає певному етапові розвитку Землі.
3. астр. Час, на який подано певні відомості про небесні світила.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 485.