ЕСТЕ́Т, а, ч.
1. Прихильник відірваного від життя «чистого мистецтва», естетизму (у 1 знач.). Шевченко в противагу естетам, які неодмінно жінку малювали ефемерною, подібною до ангела, неземною, — портрет обдуреної нещасної Катерини своєї дав простими, земними, реальними мазками (Тич., III, 1957, 124).
2. Прихильник усього прекрасного, витонченого. В більшості випадків [Нечуй-]Левицький, залишаючись художником-артистом і естетом у своїх описах, не обмежується самоцільними зарисовками пейзажу (Рад. літ-во, 1, 1957, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 488.