ЕТЕ́Р, у, ч., поет. Те саме, що ефі́р 1-3. Тільки спочили, як Сон легкокрилий з етеру ясного Вогким повітрям летить і тумани нічні розгортає (Зеров, Вибр., 1966, 244); Пливе етер, струмує вітер, джерела б’ють нових поем (Тич., І, 1957, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 490.