ЖА́ЛІБНИ́Й, жа́лібна́, жа́лібне́.
1. Який виражає тугу, печаль; журливий. — Сидить було вона кінець стола, шиє сорочку та все співає, та таких же тобі пісень смутних та жалібних (Н.-Лев., І, 1956, 61); Думки рояться, снують то сумні, то патетичні, то гнівні, то жалібні (Збан., Єдина, 1959, 337); * Образно. Осінь жалібна минула, мов стара вдовиця (Уп., Вірші.., 1957, 27).
2. Стос. до жалоби (див. жало́ба 1, 2); траурний. Люди якісь залякані, сумні, жінки в жалібних чорних крепах, у мужчин тільки чорні краватки (Коцюб., III, 1956, 354); Полковий оркестр грав жалібний марш (Шиян, Гроза.., 1956, 433).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 503.