ЖВА́КАННЯ, я, с. Дія за знач. жва́кати і звуки, утворювані цією дією. В купе [вагона].. чулося енергійне жвакання (Досв., Вибр., 1959, 28); Гохан [собака].., схопивши м’ясо зубами, відійшов у куток. Незабаром звідти почулося його жвакання (Донч., III, 1956, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 515.