ЖЕ1, (після голосних) Ж, част. Уживається для підсилення, підкреслення значення того слова, після якого стоїть. Нептун же зараз взяв мітелку І вимів море, як світелку (Котл., І, 1952, 68); Коник плаче, серце мліє; Кинувсь він до Мурав’я: —Дядьку, он зима біліє і От тепер же згину я! (Гл., Вибр., 1957, 120); Люди ж не сміють зійти по тих сходах Геть на верхів’я, туманом повиті (Л. Укр., І. 1951, 69); // Уживається після вказівних займенників та займенникових прислівників, щоб підкреслити подібність кого-, чого-небудь з кимсь, з чимсь, вказати на незмінність, постійність кого-, чого-небудь, на розвиток дії в межах одного місця, часу і т. ін. Відчинивши тихенько сінешні двері, а потому й хатні, вона полізла в мисник.., потому налапала на стіні ключ від льоху і так же тихенько вернулась до Йона (Коцюб., І, 1955, 242); Від того ж часу Семен все частіше лишався з Пріською (Л. Укр., III, 1952, 639).
ЖЕ2, (після голосних) Ж, спол.
1. Уживається для з’єднання речень, зміст яких протиставляється. На господі у себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях, мати ж його дуже ласкава і привітно до всіх ставилась (Вовчок, І, 1955, 194); Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволять (Л. Укр., І, 1951, 337).
2. Уживається для приєднання речення, що доповнює, пояснює, розкриває зміст першого речення. Ось він [співець] руку здійняв, в ту ж хвилину Стало тихо, неначе в могилі (Л. Укр., І, 1951, 348); Радісно в квітня тріпоче серденько, з грудей же могутніх пісня іллється (Коцюб., І, 1955, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 516.