ЖЕНИШИ́НА, и, ч. і ж., розм. Один з двох закоханих (чоловік або жінка). Нема в мене роду, ані женишини, Один сирота, як в полі билина (Метл. і Кост., Тв., 1906, 246); [Ганна:] А у мене женишина гарнісенький!.. (Кроп., II, 1958, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 519.