ЖЕРЕТІЯ́, ї́, ж., розм. Гадюка, що лазить по деревах. * У порівн. Як списом, шпигнуло його [січовика] тим поглядом, неначе холодна жеретія обвилась і здавила йому серце (Стор., І, 1957, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 520.