ЖИВИ́НА́, ви́ни́, ж., рідко. Щось живе, жива істота. Він.. любувався її [риби] рухами та підскоками, зовсім не думаючи про те, що живина мучиться, конає в болю, душиться (Фр., IV, 1950, 429); Такий уже він химерний чоловік. Любить всяку живину, і вона його любить (Коп., Подарунок, 1956, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 524.