ЖИ́ЛОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до жи́лка 1-5. Одні очі горіли болізним світом; білки їх були мутні, жовті, перевиті, мов павутиною, кривавими жилочками (Мирний, І, 1954, 338); Їй на виску, як налита, сіпалась синява жилочка (Тич., І, 1957, 258).
◊ Ко́жна жи́лочка забрині́ла (затремті́ла) у кого — кого-небудь повністю охопили певні почуття, переживання і т. ін. У Галі кожна жилочка забриніла від тії [тієї] похвали (Мирний, IV, 1955, 139); Перебира́ти (перебра́ти) усі жи́лочки — злословити про кого-небудь, аналізуючи і засуджуючи всі його дії, вчинки. Вона перетирала усі кісточки, перебирала усі жилочки його, — так не ворогують чужі, так не гризуться запеклі вороги між собою! (Мирний, IV, 1955, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 530.