ЖИ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Зробл. з жили (див. жи́ла1 1, 2). На княжий клич вдягають вояки Високі, гостроверхі шишаки, Опитують луків силу бойову, Напружуючи жильну тетиву (Бажан, І, 1946, ЗОЇ).
2. Прикм. до жи́ла1 3. Форма залягання пегматитів жильна або вони утворюють гнізда (Курс заг. геол., 1947, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 530.