ЖИР1 , у, ч. Масляниста, нерозчинна у воді речовина, що входить до складу організму людини, тварини й рослини. На салогоні багато діла: той овець ріже, той білує, той жир обдира і кида у здоровенний казан (Мирний, І, 1954, 48); Добре засмажені зайці, підпливши жиром, лежали на фарфоровому блюді (Шиян, Гроза.., 1956, 181); Помічено, що при недостатньому надходженні жиру організм менш стійкий проти інфекцій, холоду та інших зовнішніх несприятливих умов (Колг. Укр., 5, 1958, 15); * У порівн. Справа Циклопа з Орфеєм розійшлася, як заячий жир, і ніхто нікому нічого не доказав (Л. Укр., V, 1956, 111).
∆ Ри́б’ячий жир — добутий з печінки риб жир, який уживається як ліки, а також у техніці. Значна кількість вітаміну А є у вершковому маслі, в риб’ячому жирі, яєчному жовтку, печінці (Анат. і фізіол. люд., 1957, 127).
◊ З жи́ру — від забезпеченого, пересиченого життя; з розкошів. — Ах, Любов Прохорівно! Навіщо так картати молоді почуття? Тобі пожартувати з жиру закортіло (Ле, Міжгір’я, 1953, 94); Нагу́лювати (нагуля́ти, набува́ти, набу́ти) жир — поправлятися, товстіти. Як напровесні випустиш свиноту з подвір’я, то вона без догляду аж до глибокого снігу нагулює жир (Стельмах, Хліб.., 1959, 76); О́чі позаплива́ли (запли́лі) жи́ром — про маленькі очі на гладкому обличчі. Пузанок оглянув збори заплилими жиром очима (Бойч., Молодість, 1949, 26); Позбува́ти (позбу́ти) жир (жи́ру) — худнути. [Xрапко:] їй-богу, пострижу [Дуню]! Хай лиш там свого жиру позбуде (Мирний, V, 1955,176); Розплива́тися (розпливти́ся) від жи́ру — бути дуже товстим. Вона не була б поганою, коли б не розпливалася від отого жиру, що в молодому свіжому організмі видавався як дегенерація (Ле, Міжгір’я, 1953, 194).
ЖИР2, у, ч., карт., розм. Те саме, що тре́фа.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 530.