ЖИ́ТНИЦЯ, і, ж.
1. Приміщення, в якому зберігається зерно; амбар. І пожнемо І в житницю соберемо Зерно святеє (Шевч., II, 1953, 310); Боячись голодних бунтів, Борис Годунов звелів роздавати хліб з казенних житниць (Іст. СРСР, І, 1956, 153); Зерно ясно-жовте у наші житниці пливе (Рильський, І, 1956, 212).
2. перен. Республіка, область, район, що вирощує багато хліба і забезпечує ним інші місця. Радянська Україна є однією з найбільших житниць Радянського Союзу (Рад. Укр., 21.1 1954, 3); Сибір був захоплений буйною вольницею Єрмака.. Ось який люд завоював, зберіг і перетворив суворий Сибір у житницю Росії (Стельмах, Хліб.., 1959, 21).
3. діал. Житня солома.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 533.