ЖМА́КАТИ, аю, аєш і ЖМАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Захоплюючи, здавлюючи який-небудь предмет руками, м’яти, псувати його форму. Валентин Модестович обома руками жмакає край скатертини (Шовк., Інженери, 1956, 210); Вона дуже хвилювалася, жмакала клаптик паперу в руках, боязно поглядала в зал (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 30); Жмакує [Січкар] гроші в кишені, що аж тріщить вона (Стельмах, II, 1962, 39).
2. розм. Те саме, що жува́ти 1. У хаті стало тихо, тільки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали.. роти (Н.-Лев., III, 1956, 378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 537.