ЖОВТОРО́ТИЙ, а, е.
1. З жовтим дзьобом; у якого куточки дзьоба покриті жовтою шкіркою. Кричать галчата жовтороті Про радість жити і жадать (Рильський, І, 1946, 180); Дитяче волоссячко пахло сонцем, кубельцем і теплим пір’ям — так пахнуть жовтороті горобенята (Донч., II, 1956, 453).
2. перен., розм. Про людей молодих, недосвідчених, без життєвого досвіду. Хіба нормальним людям впало б отаке в голову: послати сюди жовторотого крикуна на таку відповідальну посаду — завідувача заводських лабораторій?.. (Шовк., Інженери, 1956, 7); Віра мала значно більше жіночого досвіду, ніж Ліза, .. а сестру ще недавно вважала жовторотим дівчиськом (Руд., Вітер.., 1958, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 541.