Що oзначає слово - "забивати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАБИ́ТИ, б’ю́, б’є́ш, док.

1. перех. Б’ючи по якомусь предмету, вганяти, заглиблювати в що-небудь; вбивати. Кілочки в землю забивали, На знак, де військові стоять (Котл., І, 1952, 282); Артьомов у здоровій руці уміло тримав маленький молоточок й обережно, щоб не розбити шибку, забивав у раму цвяхи (Чорн., Визвол. земля, 1959, 148); Потім вони забили дві палі з бантиною для кодол (Н.-Лев., II, 1956, 226); — Його [гак] батько власними руками викував і забив сюди ще не за нашої пам’яті (Руд., Остання шабля, 1959, 139); // Ударами, різкими поштовхами вганяти, заганяти куди-небудь. * Образно. Запроданко-доле! Ти мене згубила: У тісний куточок Голодом забила (Граб., І, 1959, 203).

◊ Заби́ти гол див. гол; Заби́ти клин див. клин.

2. перех. Прибиваючи дошки, щити і т. ін., закривати наглухо отвір, прохід і т. ін. У саду в бригаді дівчата за роботою.. Вкладають [яблука] у ящики. Тут же їх забивають і вантажать на машини, на підводи (Головко, І, 1957, 447); Чіпчину хату опечатали, забили (Мирний, І, 1949, 414); Здавалося, що пожильці повиїжджали з своїх квартир, забивши вікна дошками (Кучер, Чорноморці, 1956, 65).

◊ Забива́ти (заби́ти) в кайда́ни (колодки́ і т. ін.) — накладати на кого-небудь кайдани, колодки, заклепуючи їх. Уже на третьому полі Турки-яничари ловили [Степана], До стовпа в’язали,.. В кайдани забили (Шевч., І, 1951, 286); В Скрипчинцях вже ловили некрутів і забивали в колодки (Н.-Лев., II, 1956, 192).

3. перех., розм. Заповнювати що-небудь цілком. — А я довго при батькові не буду.., — безжурно говорить Клим і до самого краю забиває рот немудрою закускою (Стельмах, Кров людська.., І, 1957,124); Ніч була темна. Двір на Горі й усі кінці забили люди (Скл., Святослав, 1959, 401); // безос. Замело хати до стріх, забило вулиці врівень з тинами, тільки паколи з снігу стирчать (Головко, II, 1957, 316);//Вставляючи, вбиваючи, всовуючи що-небудь, заповнювати, закривати отвір, щілину і т. ін. Дрючки, оковані в залізо, пильно забивають дірки, зроблені палями в землі (Коцюб., І, 1955, 226); Простір між стіною й тином забивали глиною (Дерев. зодч. Укр., 1949, 58); Хтось вхопив мою голову і мокрою ганчіркою забив уста (Ірчан, І, 1958, 301); // Наповнювати що-небудь, перешкоджаючи його дії, функціонуванню і т. ін. В повітрі з’явилися рухомі стовпи мошки, вона забивала ніздрі, лізла в очі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 196); Багаті на пісок свердловини не можна герметизувати. Пісок заб’є всі скрубери й чани, забруднить нам нафтопровід (Донч., II, 1956, 330).

◊ Забива́ти (заби́ти) го́лову чим — обтяжувати, перевантажувати пам’ять чим-небудь непотрібним, зайвим. Стара школа.. змушувала людей засвоювати масу непотрібних, зайвих, мертвих знань, які забивали голову і перетворювали молоде покоління в підігнаних під загальний ранжир чиновників (Ленін, 31, 1951, 250);

Заби́ти собі́ в го́лову що — вперто дотримуватися якогось переконання, думки, погляду (перев. неправильного). Ще забила вона собі в голову, що вже не побачить на цім світі сина (Григ., Вибр., 1959, 146).

4. перев. док., перех. Внаслідок удару ушкодити яку-небудь частину тіла; побити.— Ох! нога болить! Ох, лишенько, забив ногу! (Мирний, І, 1954, 259); Вася в ту ж мить перелетів через поруччя в садок, впав, боляче забив собі коліно (Собко, Скеля.., 1961, 36).

5. перех. Позбавляти життя, убивати кого-небудь. Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли; нікого не забивали, не різали (Вовчок, І, 1955, 358); Ой упала Бондарівна близько перелазу — забив, забив пан Коньовський з рушниці одразу! (Чуб., V, 1874, 427); Вдарив Іван мечем, забив хижого яструба, а сам пішов далі (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 64); // Убивати на м’ясо (на бойні, під час полювання і т. ін. — тварин). В інтересах як держави, так і колгоспів недоцільно забивати велику рогату худобу живою вагою менше 350 кілограмів (Наука.., 2, 1960, Зі); Марко зауважив, що перш ніж забивати порося, треба розшукати сіль (Тют., Вир, 1964, 352); — Ех, шкода! — зітхнув Рудик. — Якби можна, забив би я оце парочку диких гусей та засмажив на маслі (Коцюб., І, 1955, 199).

◊ Забива́ти (заби́ти) дух (ди́хання і т. ін.): а) позбавляти можливості вільно дихати. Руки їй боліли від важких ножиць, сморід овечого поту, гною і бруду з дрібним сухим пилом від вовни забивали їй дух (Тулуб, В степу.., 1964, 145); б) (безос.) — утруднюється, припиняється дихання (від бігу, швидкої їзди, хвилювання і т. ін.). — Я люблю прудку проїздку, так щоб коні летіли, як птиці, щоб аж дух забивало, — сказала Ватя (Н.-Лев., IV, 1956, 105); Зінька так і припала до дверей, дихання забило їй (Головко, II, 1957, 176); Хоч заби́й — про неможливість що-небудь зробити, зрозуміти. Нічого не розумію, хоч забий ! (Коцюб., І, 1955, 257).

6. перех., перен. Доводити до отупіння, позбавляти здатності чинити опір; затуркувати. Так забили бідну дитину, що вона вже всього боїться (Сл. Гр.).

◊ Забива́ти (заби́ти) ба́ки див. ба́ки2; Забива́ти (заби́ти) па́мороки див. па́мороки.

7. перех., розм. Перевищувати, перевершувати силою, кількістю, ростом і т. ін.; заглушувати. Забиваючи запах розкислої глини хат, могутньо тягло звідусіль прісними запахами весни (Гончар, Таврія, 1952, 18); Швидше починала шумувати в ньому парубоцька кров, забиваючи навіть те тяжке почуття, яке він виніс після зустрічі з Лукеркою (Тют., Вир, 1964, 39); Як грюконе з шести гармат вибух — громом забив враз його голос (Стар., Облога.., 1961, 52); Спочатку вони [рослини] самі себе глушили, а потім їх бур’яни забили (Вишня, І, 1956, 433); // перев. чим. Позбуватися чого-небудь. — Заб’ю лихо тропаком, затопчу ногами! (Н.-Лев., І, 1956, 98); Монотонно рахував Ізмаїл, намагаючись цим забити всі останні думки (Собко, Кавказ, 1946, 33).

8. перех., розм. Гасити різкими рухами, ударами (вогонь). Чабани забивають огонь свитами (Сл. Гр.); Чайченко руками забив вогонь (Стельмах, Хліб.., 1959, 174).

9. тільки 3 ос., неперех., розм. Проникати, потрапляти куди-небудь (про дощ, сніг і т. ін.). Ніхто не мав охоти сидіти скраю, бо там забивав дощ (Трубл., Мандр., 1938, 123); Низька, темна [споруда], повернутися ніде, ще й вітер в усі шпарини забиває (Мур., Бук. повість, 1959, 6); У камеру забив цілющий струмінець прохолоди (Збан., Єдина, 1959, 224).

10. тільки док., неперех. Почати бити (у 1, 5, 6, 9, 10 знач.). Неподалік хрипло загорланив, забив крилами півень (Стельмах, Правда.., 1961, 109); Забили в бубни край села. Заграла музика (Гонч., Вибр., 1959, 31); Тої ж миті Саранчук, видко, просто руками схопився за било і забив у дзвін (Головко, II, 1957, 354); Вже забили фашистські міномети і гармати. Вже бойова тривога піднімає солдатів до бою (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 30); Але куля зла і гострозора перетнула хлопчикові біг.. Кров забила чорними струмками й розплилась біля обличчя й рук… (Сос., Так ніхто.., 1960, 25); Стійкі пахощі чогось смачного ще міцніше забили в ніздрі (Речм., Весн. грози, 1961, 99).

◊ Заби́ти джерело́м — почати дуже активно, бурхливо виявлятися. Народна творчість забила особливо могутнім джерелом після XX з’їзду КПРС (Ком. Укр., 1, 1959, 37); Заби́ти триво́гу — відчувши небезпеку, вдатися до певних заходів. Якось випав сніг.. Забили в колгоспі тривогу. Треба було буряки рятувати (Колг. Укр., 1, 1961, 63).

11. перех. Док. до би́ти 8, 14.

Заби́ти олі́ю — видавити, добути олію з насіння. Оце забив олію! (Гончар, II, 1959, 214).

◊ Заби́ти покло́ни, заст. — низько, до землі, вклонитися. І забив він три поклони (Рудан., Тв., 1956, 74);

Заби́ти ру́ки — потиснути один одному руку на знак згоди (під час продажу-купівлі). От забили вони руки, запили той могорич. Та й уклались спочивати (Манж., Тв., 1955, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 18.