ЗАБО́ВТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до забо́втати. Свита на ньому пошарпана, в дірах. Забовтана теж по пояс, в грязюці (Коцюб., І, 1955, 430).
2. у знач. прикм. Який забовтався, замочився, забризкався водою, болотом. Проти нього [Остапа] стояв не пес, а вовк. Великий, сірий, забовтаний, з гарячими голодними очима (Коцюб., І, 1955, 366); Забовтаний, виморений далекою ходьбою, він.. сидів, просушуючись біля вогню (Гончар, Таврія.., 1957, 711).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 25.