ЗАБРИ́ЗКУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАБРИ́ЗКАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Покривати бризками. Дощ проривається в омнібус через щілини віконець й забризкує нас (Н.-Лев., II, 1956, 390); В стегно вп’ялася [стріла], І кров забризкала штани (Котл., І, 1952, 284); Котилися хвилі важкі, сивогриві, Забризкавши піною берег високий (Шпорта, Вибр., 1958, 34); * Образно. Ми в ліс ввійшли… Забризкав промінь віти (Сос., Щастя.., 1962, 226).
2. перех., рідко. Бризками гасити вогонь. Пожежа була ліквідована без допомоги пожежної команди. Маврикій, Капітан, Іван.. залили її з шланга, а пансіонські куховари забризкали з відер (Смолич, II, 1958, 81).
3. тільки док., неперех. Почати бризкати (у 1, 2 знач.). Хлопці забризкали водою, хлюпаючи собі на обличчя, на руки, на спину (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 6); Видовбаний сніг грудками забризкав з-під ніг його гнідого ситого коня (Сміл., Зустрічі, 1936, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 28.