ЗАБРЬО́ХАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до забрьо́хати. На порозі несподівано виріс блідий, весь забрьоханий сиваською багнюкою боєць-телефоніст (Гончар, II, 1959, 426); Промоклий до нитки, з забрьоханими чобітьми, втомлений і змарнілий, він переступив поріг рідної хати (Кол., Терен.., 1959, 30); // у знач. прикм. Який забрьохався. З-за тину вибігло забрьохане цуценя (Кочура, Зол. грамота, 1960, 540).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 30.