ЗАВИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Почати витати. І вірю я в грядущеє добро: над людськістю так щастя завитає, як у моїй душі тоді в той день весни (У. Кравч., Вибр., 1958,102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 48.