ЗА́ВОДИ, дів, мн. (одн. за́від, воду, ч.), розм. Низькі протяжливі звуки; виття, завивання. Соки глухо виють, налякані невиданим дивом, і їх глухі заводи сумом та жалощами розносяться по всіх усюдах (Мирний, IV, 1955, 248); Насувала кругом завірюха; Зворушилась тайга і завила, мов звір, Дикий завід доносився уха (Граб., І, 1959, 163).
2. Тужливі звуки плачу. Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше, перейшло, нарешті, у голосні заводи плачу (Гр., І, 63, 246); // Голосіння. * У порівн. Довго Іван не міг забути тої ночі, а й у сні бачив нещасну муху, зашпунтовану в дереві, чув її писк, ..немов зойк вітру в скальних заломах або немов завід жінки над мерцем (Фр., III, 1950, 129); // Протяжний спів. З олтаря доносився голос попів, з криласа глухі заводи дякові (Мирний, III, 1954, 320).
На всі (усі) за́води — щосили, нестримно. На всі заводи побіг (Номис, 1864, № 11427); — Слухайте мене, — на усі заводи кричав Уласович. — Адже я сотник (Кв.-Осн., II, 1956, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 55.