ЗАВОЙО́ВНИК, а, ч.
1. Той, хто бере участь у підкоренні, загарбанні країн, поневоленні народів силою війська; протилежне визволитель. Люди над Руським морем охоче приймали в себе греків, коли вони приїжджали як гості, але брали в руки зброю й нещадно били, коли бачили в них завойовників (Скл., Святослав, 1959, 130); — Ми йдемо не як завойовники, а як визволителі наших українських і білоруських братів (Рильський, III, 1956, 43).
2. перен., чого. Той, хто проникає в таємниці чого-небудь, розвідує, підкоряє що-небудь невідоме, неосвоєне. Серед них [зірок] до далеких планет… мчать все нові й нові кораблі синів Землі — сміливих завойовників космосу (Наука.., 7, 1961, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 58.